Науково-практичне видання для лікарів "Жіночий лікар"
Тільки якісна інформація для успішного лікаря

Тонке акушерське чуття - результат сплаву знань, досвіду і професійної самопожертви


    2 квітня 2015 р.

    Китайці кажуть, що найгірше — жити в часи змін. За останні 10 років складно пригадати, коли українським лікарям жилося у стабільності. Бо що не рік — то новий міністр, а з ним — і новий «вітер змін». Незмінним залишався лише status quo — низький рівень фінансування медицини і нераціональний його розподіл, відсутність системності у змінах і чіткого алгоритму дій, стара модель управління.
    Нинішня реформа охорони здоров’я — найбільша за масштабом спроба змін за всі попередні роки. Та чи перейде кількість у якість? Чи відрізняється ця реформа від попередніх? І чи будуть враховані інтереси не лише пацієнтів, а й медиків? Ці запитання хвилюють кожного лікаря. А відповідь покаже життя. Проте, якими б не були часи і умови, українські медики працюють сумлінно і віддано, часто не завдяки, а всупереч. Про акушерське мистецтво, гірку акушерську статистику, умови праці лікарів і не тільки розповів «Жіночому лікарю» доктор медичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії медичних наук України, Заслужений лікар України, завідуючий кафедрою акушерства, гінекології та репродуктології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, директор Київського міського центру репродуктивної та перинатальної медицини, Головний позаштатний спеціаліст МОЗ України з акушерства та гінекології В’ячеслав Володимирович Камінський.

    Про цифри і те, що за ними

    — В’ячеславе Володимировичу, на початку 2000 року ООН сформулювала цілі тисячоліття, серед яких — зниження рівня материнської смертності. Цільовий рівень цього показника для України у 2015 р. — 8,1 на 100 тис. народжених живими. Проте у 2014 р. материнська смертність зросла до 14,2. І це дуже прикро, бо у 2013 р. її рівень був набагато нижчим — 11,5. Чи є об’єктивні причини для такого стану речей??

    — Цифра, представлена ООН, що Ви її озвучили, — розрахункова. Згадайте роки, колив країні була епідемія грипу, тоді показники материнської смертності були ще вищими. Знаєте, легше за все було б «спихнути» все на пацієнтів. Мовляв, пізно звернулися по допомогу, низький загальний стан здоров’я, наявність екстрагенітальної патологіїі купа інших проблем. Але ж проблему необхідно розглядати комплексно, з усіх кутів зору. Навіть небажання жінки звернутися по медичну допомогу, за великим рахунком, — наша провина!

    — ?!

    — Поясню. Кожний наш найменший промах — на виду. Люди втратили віру в українську медицину. ЗМІ тиражують кожну помилку медиків. Найменшу неуважність видають за злочин. Років зо 3 чи 4 тому була така телепередача «Пологові будинки — зона небезпеки». Її показали кілька разів, аж поки я не звернувся до редакції з офіційним гнівним листом. І лише після цього її зняли.

    Переконаний, що смерть шести жінок (які під час вагітності жодного разу не звернулися до лікаря) у пологах вдома є наслідком саме таких телепрограм!

    У той же час, ми маємо досить високі цифри попереджуваних смертей, причиною яких стала непрофесійна чи пізня медична допомога. Ми самокритично ставимося до цього і працюємо над підвищенням професійного рівня лікарів. На нашій кафедрі працює курс «Інтенсивна терапія в акушерстві», де викладають не лише акушери-гінекологи, а й такі знані спеціалісти, як, наприклад, проф. Руслан Опанасович Ткаченко — спеціаліст з питань акушерської реанімації, проф., член-кор. НАМНУ Володимир Ісаакович Медведь — провідний експерт з питань екстрагенітальної патології вагітних. Запроваджено практичний курс із боротьби з кровотечами, цей напрям очолює завідуючий кафедрою акушерства та гінекології №1 НМАПО ім. П.Л. Шупика, проф. Олег Володимирович Голяновський. Видано не одну книжку на тему акушерських кровотеч, у тому числі й електронні підручники.

    У жовтні будемо підбивати підсумки спільної чотирирічної співпраці з німецькими колегами, однією зі сторін якої є регулярне проведення майстер-класів. І ми констатуємо ефективність подібних тренінгів. Хочу відзначити, що дуже великий фрагмент такої роботи виконує академік НАМНУ Валерій Миколайович Запорожан як президент Асоціації акушерів-гінекологів України. Саме він забезпечив представництво України в міжнародних асоціаціях. Значний внесок й Андрія Володимировича Ткаченка, який в асоціації відповідає за міжнародне співробітництво. Нині ми заручилися підтримкою міжнародних експертів стосовно усіх найважливіших напрямів професійної діяльності, у тому числі й детального розгляду тих випадків материнської смертності, які можна попередити.
    Треба розуміти, що робота над зниженням материнських втрат — це системна, дуже кропітка і тривала праця.

    З іншого боку, подивіться, в яких умовах працюють наші лікарі, який рівень їхньої заробітної плати, яким є забезпечення лікувальних закладів. А державний сектор медицини має бути укомплектований усім необхідним для надання повноцінної та якісної медичної допомоги.

    І нарешті, необхідно визнати, що у переважній більшості випадків українці все ж недбало ставляться до власного здоров’я.

    — Так, але ж не можна знімати з рахунку і роль держави. У нас відсутня популяризація здорового способу життя, у громадян не виховується відчуття відповідальності за власне здоров’я. Знівельовано роль профілактичної медицини. До речі, можете навести приклад ефективної профілактики в акушерстві?

    — Звичайно. За два сезони грипу в країні ми втратили 85 (!) жінок. І щороку в різних регіонах усе ж спостерігаються 1−2 випадки смертей від пневмоній. У Києві під час епідемії загинула лише одна жінка. Уникнути великої кількості смертей ми змогли завдяки активному патронажу вагітних. До кожної пацієнтки телефонували акушерка чи лікар жіночої консультації. Кожна вагітна жінка була поінформована про симп томи захворювання і про те, в яких випадках необхідно негайно звернутися до лікаря.

    Тоді у нашому центрі було проліковано 600 (!) жінок. На жаль, втратили одну пацієнтку з тяжким цукровим діабетом, хвору на грип, яка занадто пізно звернулася по медичну допомогу.

    Так от, якби працювала чітка система інформації з боку держави, якби була високою свідомість жінок, і якби була можливість надати необхідну невідкладну допомогу у кожному селі і районному центрі, ми б не мали таких жахливих втрат у країні. Ретельний аналіз кожного випадку материнських втрат показав, що у 90% випадків причиною смерті вагітних під час епідемії грипу стало пізнє звернення по медичну допомогу або некваліфікована медична допомога, що її надавали лікарі швидкої чи терапевти.

    — У структурі причин материнської смертності за минулий рік перше місце посіла екстрагенітальна патологія. У розвинених країнах світу такі вагітні лікуються за профілем — інфекційні захворювання у вагітних лікує інфекціоніст, ендокринну патологію — ендокринолог, серцево-судинні захворювання — кардіолог і т.д. А у нас усе лікує акушер-гінеколог, залучаючи профільних спеціалістів для консультацій, звичайно. А перевести вагітну з тяжкою екстрагенітальною патологією до профільної клініки просто нереально! Чи не варто змінити цю ситуацію?

    — Не думаю, що в Україні цей досвід буде корисним. Я давно працюю у спеціальності і пам’ятаю часи, коли вагітних з екстрагенітальною патологією лікували у різних відділеннях і стаціонарах, і тоді ми мали дуже високі показники смертності. А після того, як такі пацієнтки стали концентруватися в акушерських відділеннях, ситуація змінилася на краще.

    — В’ячеславе Володимировичу, Ви згадали про випадки смертей жінок під час пологів удома, а останнім часом все більшої сили набирає рух доул, чи духовних акушерок, які надають послуги супроводження пологів удома, й іноді вагітні їм довіряють більше, ніж акушеркам і лікарям.

    — Кожна вагітна має знати, що під час пологів часто можуть розвиватися як передбачувані, так і непередбачувані ускладнення, коли виникає необхідність у невідкладній медичній допомозі, яку можливо надати лише у стаціонарі.

    Я за те, щоб у кожному лікувальному закладі було створено такі умови, як удома. І вони вже є у багатьох місцях — це і сімейні пологові зали, і курси підготовки до пологів майбутніх батьків.

    Я — категоричний противник пологів удома! Це — невиправданий ризик для здоров’я жінки та її дитини. І я б не рекомендував жінкам спокушати долю!

    — Статистика абортів в Україні далека від реального стану речей. Ситуація погіршилася із запровадженням медикаментозного аборту. Як дізнатися про реальні цифри?

    — Згоден, офіційна статистика недообліковує медичні аборти. Проте існує статистика про кількість завезених і реалізованих препаратів для медикаментозного аборту. Виробники цих засобів відповіли на наш запит і люб’язно погодилися надавати такі дані. Нині кожний обласний акушер-гінеколог отримує інформацію про те, скільки було завезено препаратів і скільки реалізовано. Звичайно ж, ідеться про легальне завезення препаратів. Я категоричний противник переривань вагітності взагалі. Проте, якщо все ж виникає така необхідність, то потрібно застосовувати сучасні, менш травматичні методи.

    Про зміни

    — У попередні роки в Україні велася робота з розбудови мережі перинатальних центрів. Чи була вдалою ця ідея? Відразу запитаю про Київ, де працює один перинатальний центр. Чи достатньо одного перинатального центру для міста?

    — Переконаний, задум щодо розбудови перинатальних центрів був дуже правильний. І шкода, що нині державі не до цього. Необхідно наблизити належний рівень медичної допомоги до тих пацієнток, які найбільше її потребують. Ця ідея дуже гарна, втім, на жаль, вона ще не реалізована так, як хотілося б.

    Щодо Києва, то останніми роками у перинатальному центрі відбувається майже 7000 пологів на рік. Для існуючих там потужностей це дуже велика цифра. Ми мусимо розуміти, що сенс створення перинатальних центрів полягає не у кількості фізіологічних пологів! Насамперед, функція перинатального центру — у наданні якісної медичної допомоги вагітним груп високого ризику із дотриманням правил маршрутизації вагітних! Спочатку для Києва було заплановано три перинатальних центри: наш центр мав надавати допомогу жінкам з інфекційною патологією, центр на базі 5-го пологового будинку — вагітним із екстрагенітальною патологією, на базі 7-го — мав взяти на себе передчасні пологи. Гадаю, що існує необхідність ще в одному перинатальному центрі на лівому березі Дніпра на базі 6-го пологового будинку.

    — Політичні процеси в країні відбиваються й на медицині. Нині тривають люстраційні процеси. У Вінницькій області, наприклад, звільнили чи не всіх головних лікарів. Чи не вихлюпнемо ми разом з водою й дитину? У вашому центрі, наприклад, уже котрий тиждень проводять аудит господарської діяльності. Чи не вважаєте Ви, що це — чергове «полювання на відьом»?

    — На мою думку, найпростіше — знайти «винних» десь збоку. Хто в нашій країні найменше захищений? Медики. Їх легко звинуватити в корупції чи непрофесіоналізмі. Лікарі не підуть страйкувати. Вони опустять голову, будуть терпіти і при цьому виконувати свої безпосередні професійні обов’язки. Вони толерантні й інтелігентні. Згадайте історію за останні 100 років — так звані «справи лікарів» і репресії проти медиків були завжди. Історія має властивість повторюватися. Те, що відбувається нині, — не вперше. Переживемо.

    Про колег

    — Минулого року на замовлення журналу «Жіночий лікар» проводилося опитування акушерів-гінекологів про умови їхньої праці. Близько 64% лікарів державних закладів охорони здоров’я вважають, що забезпечення медикаментами є неналежним. 50% лікарів переконані, що недостатнім є й забезпечення технікою, витратними матеріалами, інструментарієм. Крім того, опитування продемонструвало колосальний розрив між обласними та районними центрами.

    — Мені відомий цей стан справ. Нині всі перебувають у надзвичайно складному становищі. Ні для кого не є секретом, це відкрита інформація, що є в інтернет-ресурсах, що жодної копійки держава не витрачає на капітальні видатки лікувальних установ чи матеріально-технічну базу. Нині здійснюються нарахування заробітної плати, і лише певний відсоток — на фінансування комунальних платежів. Усе!

    — Понад 90% колег сказали, що не відчувають себе юридично захищеними.

    — Так, це болюче питання. Про будь-який захист медиків узагалі не йдеться. Хто захищає лікарів чи медсестер? Ніхто. Чи компенсує держава збитки лікарям, які постраждали, надаючи професійну допомогу, і, наприклад, захворіли на гепатит? Ні. У цьому разі лікар залишається сам-на-сам із проблемою. Не працює й система страхування професійної відповідальності лікарів.

    — Чи відома Вам кількість колег, які виїхали з територій, нині непідконтрольних Україні? Чи вдається їм влаштуватися на роботу?

    — Такі дані обліковують у МОЗ. Я можу сказати про наш центр. Протягом другого півріччя минулого року у нас народили 134 жінки із цих регіонів. А працевлаштовано у нас 4 лікаря і 3 акушерки.

    — Чи підтримуєте зв’язок з колегами, які продовжують працювати в Донецьку і Луганську?

    — З Донецьком спілкуюся часто, а з Луганськом зв’язок практично обірвався. Регулярно спілкуюся з кримчанами. Вони кажуть: «Хоча в нас нові телефонні номери, це нічого не означає. Ми все одно разом».

    — Проте конференцію в Судаку ми втратили, і хоча контакти та стосунки зберігаються, все ж переважна більшість колег не має бажання їхати.

    — Так, тут кожен вирішує сам. Якщо Вам цікаво — я теж не поїду. Хоча я люблю Судак і Крим, із повагою ставлюся до колег, для мене — це принципове питання.

    Про себе

    — Де ви себе комфортніше відчуваєте — в операційній чи на посаді головного спеціаліста?

    — Тут відповідь однозначна — в операційній я відпочиваю, і чим складніша операція, тим краще почуваюся.

    — Багато оперуєте?

    — Я намагаюся бути в «хірургічній формі» і в середньому на тиждень маю 5 великих операцій. О 8-й ранку я вже в операційній.

    — Заради професійних інтересів або відстоювання професійної точки зору чи професійного переконання Ви готові йти на конфлікт?

    — Так, я йду на конфлікти і свою професійну точку зору відстоюю. Це відбувається й під час телевізійних передач, на яких звинувачують лікарів, дуже часто необґрунтовано. А ще я бачу, що й моїм керівникам часто-густо не подобається, що я маю власну точку зору. Проте це — моя позиція, і я нічого не можу із цим вдіяти.

    — В одному з інтерв’ю Ви сказали, що акушерство це мистецтво, а не ремесло.

    — Так, це однозначно.

    — А що в акушерстві і гінекології вимагає від лікаря найбільшої майстерності?

    — Я все ж вважаю, що найбільшої майстерності вимагає розродження жінки. Це потребує «тонкого акушерського чуття». А воно просто так не дається. Його можна отримати лише в результаті сплаву знань, досвіду і професійної самопожертви.

    Не втримаюсь, розповім одну історію. Один мій товариш-міліціонер говорив так: «У нас у міліції кажуть — якщо не впрів, не змерз і не злякався, то ти не міліціонер». Перефразувавши його слова, те саме я можу сказати й про акушерство: «якщо не впрів, не змерз і не злякався, то ти не акушер». Упевнений, що колеги мене зрозуміють. Справжньому акушерству не можна навчитися, сидячи за столом або відвідуючи пологовий зал лише час від часу. Ти сам маєш пережити всі емоції і на своїй шкірі відчути усі стреси. Інакше ти не станеш майстром і не зазнаєш відчуття перемоги і кайфу від свого призначення.

    — Хто завжди поруч із Вами? Хто завжди підставить плече? На кого Ви можете покластися?

    — Я щасливий у нинішньому колективі однодумців. Ми створили серйозну «дорослу» акушерську реанімацію, яка вже має певну школу, і де молодь наступає на п’яти старшому поколінню. Так само й в акушерстві. Лікарі, яким небагато за 30, а працюють відповідальними черговими і не бояться брати на себе усвідомлену відповідальність. Дитяча реанімація стала значно потужнішою з приходом до колективу Лариси Леонідівни Філенко. Ми практично забули про ускладнення, які мали раніше, відмовилися від тактики переведення вкрай тяжких дітей у першу добу життя до інших стаціонарів. Тобто перестали бути диспетчерами — коли отримавши тяжку дитину, відправляли її до інших закладів. А колектив пренатального діагностичного відділення на чолі з Юрієм Миколайовичем Мельником, на мою думку, складається з кращих лікарів у Києві. Мені комфортно працювати у цих стінах!

    — У Вас є мрії?

    — Я б дуже хотів, щоб державне забезпечення медичних закладів було значно кращим. Щоб було розширено мережу державних клінік допоміжних репродуктивних технологій і збільшено державне фінансування циклів. Щоб була створена повноцінна система акушерської реанімації. Щоб пацієнтки були свідомими і вчасно зверталися по медичну допомогу, а ми завжди могли таку допомогу — якісну, сучасну — надати.

    — Що Вас найбільше розчаровує?

    — Я скажу так. 10 років вашому журналу, і вже 10 років я перебуваю на посаді Головного позаштатного спеціаліста МОЗ з акушерства і гінекології. За всі ці роки найбільш негативний досвід — це спілкування з рідними тих жінок і немовлят, які загинули. Це — найсильніший біль, що відбирає сили. Такий досвід дається не просто. Особливо жахливо проводити службові розслідування у тих випадках, що були попереджуваними, − коли виявляємо помилки чи недбалість! Мене це розчаровує найбільше!

    — Що побажаєте колегам?

    — Усім колегам я бажаю впевненості у завтрашньому дні, віри в себе і свої сили, щоб жодні негаразди не вибивали нас із робочого ритму, бо немає нічого кращого, ніж робота добре налагодженого синхронного механізму.

    А ще я бажаю, щоб акушерське братерство було повноцінним, щоб ми могли підтримати один одного в усіх ситуаціях. Щоб не було того, що ми інколи зустрічаємо, коли пацієнт чує від лікаря «який дурень вас лікував (чи оперував)?». Бо це те, що мене також дуже розчаровує і вибиває з колії. Я проти того, щоб ми огульно відбивалися від якихось звинувачень. Зрозуміло, що помилки необхідно розбирати і давати їм належну оцінку. Але світла і гарна ідея акушерського співтовариства має існувати. Як сказав класик: «Нет уз святее товарищества». Якщо всі ми будемо пов’язані такими узами і розуміти, що ми однієї крові, то це нам дуже допоможе вистояти у будь-яких умовах і подолати будь-які труднощі.

    — Щиро дякую за розмову! У травні виповниться 10 років, як Ви стали Головним позаштатним спеціалістом МОЗ. Я не знаю, як Ви сприймете мої наступні слова — як поздоровлення чи як співчуття, і все ж 10 років на цій посаді, погодьтеся, — це неабиякий строк! Вітаю Вас, і нехай все вдається!

    Бесіду вела Л.В. Мартиненко

     
    Підписатися на новини і статті

    Цитати «Жіночого лікаря»
    Тонке акушерське чуття - результат сплаву знань, досвіду і професійної самопожертви
    -В.В. Камінський
    У клініці екстрагенітальної патології вагітних медицина може ставати справжнім лікарським мистецтвом
    -В.І. Медведь
    Позитивних результатів у профілактиці раку молочної залози можна досягти лише об’єднанням зусиль усіх зацікавлених сторін — держави, лікарів і громадян
    -І.І. Смоланка
    Какому из перечисленных источников Вы доверяете больше всего относительно информации о фармацевтических препаратах?